Сергій, 44 роки, м.Донецьк

За своє життя йому вже двічі довелося бігти від війни. Вперше – з рідного Донецька, вдруге – після повномасштабного вторгнення – з Києва. Кожного разу було важко лишатись бізнесу та житла, звичного спокою та стабільності. На евакуацію родина зважилась, бо було гучно і страшно за життя дітей.

Новим прихистком стало невелике місто у Львівській області, де треба було знов починати життя з початку. Важко було знайти роботу, на допомогу прийшли волонтери ГО «Ми разом ЮА». Такої підтримки та розуміння від незнайомих людей не очікував.

«Ми тут, на Заході України. Ми занадто багато бачили. Але зовсім не потребуємо, щоб нас жаліли. Хочеться прийняття і розуміння, що ми одна країна і війна в нас – одна на всіх. Вражений гостинністю і щирістю місцевих жителів, цікавим колоритом традицій. Волонтери, що зустрілись на шляху, ще більше посилюють мою віру в те, що українці об`єднавшись - непереможні».

Нині Сергій опановує нову професію та будує плани на майбутнє, адже впевнений, що попри жахи і біль війни – життя продовжується. Треба тільки рухатись вперед.

Лариса, 38 років, м.Харків

Війна розрізала її життя навпіл. До – кольорове і цікаве, після на чорно-біле. Багато років працювала в міжнародному холдингу, після повномасштабного вторгнення втратила роботу і рідне місто.

Біля місяця провела в підвалі Харківської багатоповерхівки, засинання в ванній з дитиною було наповнено тривогою, чи настане ранок. Важко було лишити батьків, які категорично відмовлялись виїхати з міста. Під страшні звуки авіації в небі та вибухи прийняла рішення евакуюватись до Львівської області. Важливо було зберегти стабільною психіку дитини та припинити боятись самій.

На нове місце проживання вмовили приїхати небайдужі співробітники, які допомогли адаптуватись та почати активну діяльність в місті. Волонтерський рух допоміг познайомитись з великою кількістю цікавих людей та знайти справжніх близьких друзів.

Волонтери ГО «Ми разом ЮА» прийшли в життя випадково на шляху допомоги іншим. Надали необхідну психологічну підтримку, допомогли з працевлаштуванням. Дуже важливо було вчасно почати рухатись, щоб все життя змінилось. Нарешті прибрати паузу. Почати жити знов. Відкрити нові риси характеру в нових умовах роботи. Повірити в свої сили. Побачити той самий вектор життя.

«Безмежно вдячна волонтерам ГО «Ми разом ЮА» за їх велике серце, за справжність, відданість, сміливість, за шалену емпатію до всіх, хто сьогодні в біді. Все життя мріяла зустріти людей, на яких хочеться рівнятись і вчитись новому кожного дня. Переконалася, що найголовніше – це люди. І коли поруч «свої», можна творити неймовірні речі. Ми всі продовжуємо боротися. Кожен на своєму фронті, на своєму місці. Відчайдушно і щиро, як тільки ми, українці, вміємо»

Юлія, 39 років, м.Бахмут, мама трьох синів

Плани на майбутнє, своє і дітей, в одну мить перетворилося на пил – війна підготувала їм незавидну роль переселенців. На початку березня виїхала з дітьми до Польщі на деякий час. Але в серпні повернулись в Україну, щоб вмовити маму виїхати з небезпечного Бахмуту. Лишити будинок було важко, люди старшого віку хочуть мати стабільність і спокій.

На Львівщині винаймають житло для великої родини. Завдяки волонтерам ГО «Ми разом ЮА» змогла працевлаштуватись.

Юлія весь час в роботі. Постійний рух – це, зокрема можливість втекти від аналізу того, що трапилося, що втратила вона і її близькі. Це все для того, щоб шрами на душі були менш помітними. Головне на сьогодні, що вся родина разом. Разом можна впоратись з усіма випробуваннями.

Кароліна, м.Харків

Допомогла евакуювати онука до Швеції, але повернулась до Львова Переконана, що якщо підтримувати один одного – нас ніхто не здолає.

Вірить в те, що евакуація це не кінець життя, а початок нового епізоду.

Олександра, 67 років та Віталій, 67 років, м.Запоріжжя

Родина з Запоріжжя, що потрапили до Львова після окупації рідного міста.

Попри виклики війни в доволі поважному віці знаходять в собі сили почати життя на новому місці, підтримувати інших, виховувати онуків.

Мріють найближчим часом повернутись до рідного міста та жити своє звичне життя.

Любов